Найкращі вірші тараса шевченка, які має знати кожен українець

Якби ви знали, паничі…

Якби ви знали, паничі,Де люде плачуть живучи,То ви б елегій не творилиТа марне Бога б не хвалили,На наші сльози сміючись.За що, не знаю, називаютьХатину в гаї тихим раєм.Я в хаті мучився колись,Мої там сльози пролились,Найперші сльози; я не знаю,Чи єсть у Бога люте зло!Що б у тій хаті не жило?А хату раєм називають!Не називаю її раєм,Тії хатиночки у гаїНад чистим ставом край села.Мене там мати повилаІ, повиваючи, співала,Свою нудьгу переливалаВ свою дитину… В тім гаю,У тій хатині, у раю,Я бачив пекло… Там неволя,Робота тяжкая, ніколиІ помолитись не дають…А сестри! сестри! Горе вам,Мої голубки молодії,Для кого в світі живете?Ви в наймах виросли чужії,У наймах коси побіліють,У наймах, сестри, й умрете!…(фрагмент)

— Культурно-історичний, просвітницький портал «Спадщина Предків»

завантаження…

Поезії Шевченка про кохання

Кохання – це щастя, доводить поет, а його відсутність – велике горе. Зрада – це те, що перетворює кохання з раю на пекло. Першим коханням молодого Шевченка була Оксана, його ровесниця. Родичі та знайомі закоханих були впевнені, що молоді одружаться, щойно досягнуть відповідного віку. Але надії були марними — Тарас у валці свого пана Павла Енгельгардта мусив поїхати до Вільна. Розлука була несподівана й довга.

Усе своє життя Шевченко згадував ту дівчину, яку колись кохав і присвятив їй вірш.

Ми вкупочці колись росли

Ми вкупочці колись росли,
Маленькими собі любились.
А матері на нас дивились
Та говорили, що колись
Одружимо їх. Не вгадали.
Старі зараннє повмирали,
А ми малими розійшлись
Та вже й не сходились ніколи.
Мене по волі і неволі
Носило всюди. Принесло
На старість ледве і додому…

Хрести дубові посхилялись,
Слова дощем позамивались… /204/
І не дощем, і не слова
Гладесенько Сатурн стирає…
Нехай з святими спочивають
Мої старії… – Чи жива
Ота Оксаночка? – питаю
У брата тихо я. – Яка?
– Ота маленька, кучерява,
Що з нами гралася колись.
Чого ж ти, брате, зажуривсь?
– Я не журюсь. Помандрувала
Ота Оксаночка в поход
За москалями та й пропала.
Вернулась, правда, через год,
Та що з того. З байстрям вернулась,
Острижена. Було, вночі
Сидить під тином, мов зозуля,
Та кукає, або кричить,
Або тихесенько співає
Та ніби коси розплітає.
А потім знов кудись пішла,
Ніхто не знає, де поділась,
Занапастилась, одуріла,
А що за дівчина була…(фрагмент)

1843 року Шевченко поїхав в Україну й зустрів там Ганну Закревську.

Г.З.

Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать. А я
Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую. Ніколи
Ти не здавалася мені
Такою гарно-молодою
І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі. Доле! Доле!
Моя ти співаная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися з-за ….
І ти, моя єдиная,
Встаєш із-за моря,
З-за туману, слухняная
Рожевая зоре!
І ти, моя єдиная,
Ведеш за собою
Літа мої молодії,
І передо мною
Ніби море заступають
Широкії села
З вишневими садочками
І люде веселі….(фрагмент)

Знайомлячись із ранньою творчістю Кобзаря, не можна не захоплюватися його баладами. “Причинна”, “Тополя”, “Утоплена” – всі вони розповідають про незвичайних людей, здатних віддано та ніжно любити або ненавидіти.

Щирі співчуття викликає героїня “Причинної”, гнівний суд – персонаж з “Утопленої”, що через заздрощі утопила рідну дочку. Зворушливою, є балада “Тополя”, у якій головна героїня гине, оскільки не може бути без коханого, який “пішов та й загинув”. У баладі ця смерть подана як перетворення на тополю.

Тополя

Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила – не спинила:
Пішов – та й загинув…
Якби знала, що покине –
Було б не любила;
Якби знала, що загине —
Було б не пустила;
Якби знала – не ходила б
Пізно за водою,
Не стояла б до півночі
З милим під вербою…

Минув і рік, минув другий –
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:
“Чого в’янеш, моя доню?”
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
“Іди, доню, – каже мати, –
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий –
Будеш панувати”.
“Не хочу я панувати,
Не піду я, мамо!
Рушниками, що придбала,
Спусти мене в яму.
Нехай попи заспівають,
А дружки заплачуть,
Легше, мамо, в труні лежать,
Ніж його побачить”…
Отак тая чорнобрива
Плакала, співала…
І на диво серед поля
Тополею стала.
По діброві вітер виє,
Гуляє по полю,
Край дороги гне тополя
До самого долу…(фрагмент)

Вірші Тараса Шевченка про маму зачаровують

Катерина

Кохайтеся, чорнобриві,Та не з москалями,Бо москалі – чужі люде,Роблять лихо з вами…Не слухала КатеринаНі батька, ні неньки,Полюбила москалика,Як знало серденько.Полюбила молодого,В садочок ходила,Поки себе, свою долюТам занапастила…Сидить батько кінець стола,На руки схилився;Не дивиться на світ божий:Тяжко зажурився.Коло його стара матиСидить на ослоні,За сльозами ледве-ледвеВимовляє доні:“Що весілля, доню моя?А де ж твоя пара?Де світилки з друженьками,Старости, бояре?В Московщині, доню моя!Іди ж їх шукати,Та не кажи добрим людям,Що є в тебе мати.Проклятий час-годинонька,Що ти народилась!Якби знала, до схід сонцяБула б утопила…(фрагмент)

Вірші Тараса Шевченка

• Назар Стодоля
• Мені однаково
• Причинна
• Думка
• На вічну пам’ять Котляревському
• Катерина
• Тарасова ніч
• Думи мої, думи мої
• Перебендя
• Тополя
• До Основ’яненка
• Іван Підкова
• Н. Маркевичу
• На незабудь Штернбергові
• Гайдамаки
• Інтродукція
• Галайда
• Конфедерати
• Титар
• Свято в Чигирині
• Червоний бенкет
• Гупалівщина
• Бенкет у Лисянці
• Лебедин
• Ґонта в Умані
• Епілог
• Мар’яна-черниця
• Утоплена
• Песня караульного у тюрьмы
• Слепая (поема)
• Гамалія
• Тризна
• Розрита могила
• Сова
• Дівичії ночі
• Сон (комедія)
• У неділю не гуляла
• Чого мені тяжко
• Заворожи мені, волхве
• Гоголю
• Не завидуй багатому
• Не женися на багатій
• Єретик
• Невольник (поема)
• Великий льох (містерія)
• Стоїть в селі Суботові
• Наймичка
• Кавказ
• І мертвим, і живим, і ненарожденним
• Холодний яр
• Псалми Давидові
• Маленькій Мар’яні
• Минають дні, минають ночі
• Три літа
• Лілея
• Заповіт
• Русалка
• Відьма (поема)
• В казематі
• Думи мої, думи мої
• Княжна (поема)
• Сонце заходить, гори чорніють
• Мені тринадцятий минало
• Не гріє сонце на чужині
• Сон
• Іржавець
• О думи мої! о славо злая!
• Полякам
• Чернець
• Нащо нас мати привела?
• Самому чудно. А де ж дітись?
• Ой стрічечка до стрічечки
• Хустина
• А. О. Козачковському
• Москалева криниця (поема)
• То так і я тепер пишу
• А нумо знову віршувать
• Варнак
• Ой гляну я, подивлюся
• У бога за дверми лежала сокира
• Та не дай, господи, нікому
• Царі
• Титарівна
• Ну що б, здавалося, слова…
• П. С.
• Г. 3.
• Якби зустрілися ми знову
• Марина
• Пророк
• Сичі
• Меж скалами, неначе злодій
• І небо невмите, і заспані хвилі
• І виріс я на чужині
• Не для людей, тієї слави
• Коло гаю к чистім полі
• Якби мені черевики
• І багата я
• Полюбилася я
• Породила мене мати
• Ой я свого чоловіка
• Ой виострю товариша
• По улиці вітер віє
• Ой сяду я під хатою
• Закувала зозуленька
• Швачка
• Он не п’ються пива-меди
• На улиці невесело
• У тієї Катерини
• Із-за гаю сонце сходить
• Ой пішла я у яр за водою
• Не так тії вороги
• Ой люлі, люлі, моя дитино
• Он чого ти почорніло, Зеленеє поле?
• Туман, туман долиною
• У неділеньку у святую
• У перетику ходила
• У неділеньку та ранесенько
• Не тополю високую
• Утоптала стежечку
• І широкую долину
• На вгороді коло броду
• Якби мені, мамо, намисто
• Не хочу я женитися
• Чума
• І знов мені не привезла
• В неволі
• Ой умер старий батько
• Не вернувся із походу
• У Вільні, городі преславнім
• Заступила чорна хмара
• Не додому вночі йдучи
• Неначе степом чумаки
• Сотник
• Нащо мені женитися?
• Ой крикнули сірії гуси
• Якби тобі довелося
• Заросли шляхи тернами
• Зацвіла в долині
• У нашім раї на землі
• На Великдень, на соломі
• Було, роблю що, чи гуляю
• Буває, іноді старий
• Хіба самому написать
• Дурні та гордії ми люди
• І золотої й дорогої
• Ми вкупочці колись росли
• Готово! Парус розпустили
• Ми восени таки похожі
• Лічу в неволі дні і ночі
• Ми заспівали, розійшлись
• Не молилася за мене
• Петрусь (поема)
• Мені здається, я не знаю
• Якби ви знали, паничі
• Буває, в неволі іноді згадаю
• І станом гнучим, і красою
• Огні горять, музика грає
• Чи то недоля та неволя
• На батька бісового я трачу
• І досі сниться…
• Мій боже милий, знову лихо!..
• Неофіти
• Юродивий
• Доля
• Муза
• Слава
• Сон
• Я не нездужаю, нівроку
• Подражаніє 11 псалму
• Марку Вовчку
• Ісаія Глава 35
• Така, як ти, колись лілея
• Ой по горі роман цвіте
• Ой маю, маю я оченята
• Сестрі
• Колись дурною головою
• Во Іудеї во дні они
• Марія (поема)
• Подражаніє Едуарду Сові
• Подражаніє Ієзекіїлю
• Осії глава XIV
• Дівча любе, чорнобриве
• Подражаніє сербському
• Молитва
• Тим неситим очам
• Плач Ярославни
• З передсвіта до вечора
• Умре муж велій в власяниці
• Гімн черничий
• Над Дніпровою сагою
• Росли укупочці, зросли
• Світе ясний! Світе тихий!
• Ликері
• Барвінок цвів і зеленів
• І Архімед, і Галілей
• Поставлю хату і кімнату
• Саул
• Минули літа молодії
• Хоча лежачого й не б’ють
• О люди! люди небораки!
• Якби з ким сісти хліба з’їсти
• І день іде, і ніч іде
• Тече вода з-під явора
• Якось-то йдучи уночі
• Бували войни й військовії свари
• Великомученице кумо!
• Зійшлись, побрались, поєднались
• Кума моя і я
• Чи не покинуть нам, небого
• За що ми любимо Богдана?
• Якби-то ти, Богдане п’яний
• Москалева криниця (поема)
• Тарасова ніч
• Гамалія (друга редакція)
• Лічу в неволі дні і ночі (друга редакція)
• Нудно мені, тяжко – що маю робити?
• Не журюсь я, а не спиться
• Вип’єш перву – стрепенешся

Тарас Григорович Шевченко 09.03.1814 – 10.03.1861

Сон

У всякого своя доляІ свій шлях широкий:Той мурує, той руйнує,Той неситим окомЗа край світа зазирає,—Чи нема країни,Щоб загарбать і з собоюВзять у домовину.Той тузами обираєСвата в його хаті,А той нишком у куточкуГострить ніж на брата.А той, тихий та тверезий,Богобоязливий,Як кішечка, підкрадеться,Вижде нещасливийУ тебе час та й запуститьПазурі в печінки,—І не благай: не вимолятьНі діти, ні жінка.А той, щедрий та розкошний,Все храми мурує;Та отечество так любить,Так за ним бідкує,Так із його, сердешного,Кров, як воду, точить!..А братія мовчить собі,Витріщивши очі!Як ягнята; «Нехай,— каже,—Може, так і треба».Так і треба! бо немаєГоспода на небі!А ви в ярмі падаєтеТа якогось раюНа тім світі благаєте?Немає! немає!Шкода й праці. Схаменіться:Усі на сім світі —І царята і старчата —Адамові діти.І той… і той… а що ж то я?!Ось що, добрі люди:Я гуляю, бенкетуюВ неділю і в будень.А вам нудно! жалкуєте!Єй-богу, не чую,І не кричіть! Я свою п’ю,А не кров людськую!

Весь список произведений Т.Г. Шевченко по алфавиту:

• А. О. Козачковскому Давно всё это было. В школе Я у дьячка — учил дьячок — Стащу удачно пятачок (Ведь был я чу…

• А. О. Козачковському Давно те діялось. Ще в школі, Таки в учителя-дяка, Гарненько вкраду п’ятака – Бо я було тр…

• В неволе тяжко… хоть и воли В неволе тяжко… хоть и воли Узнать, пожалуй, не пришлось; Но всё-таки кой-как жилось, — …

• В неволі тяжко, хоча й волі В неволі тяжко, хоча й волі, Сказать по правді, не було. Та все-таки якось жилось. Хоть на…

• Во зелёной, тёмной роще… Во зелёной, тёмной роще Кукушка кукует: Одинокой сиротою Девица тоскует. А весёлые, младые…

• В те дни когда мы были казаками В те дни когда мы были казаками, Об унии и речи не велось: О! как тогда нам весело жилось!…

• Готово! Парус распустили Готово! Парус распустили И двинули не без усилий, По синим волнам в Сыр-Дарью, С баржей ба…

• Готово! Парус розпустили Готово! Парус розпустили, Посунули по синій хвилі Помеж кугою в Сирдар’ю Байдару та баркас…

• Дума Проходят дни… проходят ночи; Прошло и лето; шелестит Лист пожелтевший; гаснут очи; Засну…

• Жница Она на барском поле жала, И тихо побрела к снопам. Не отдохнуть, хоть и устала — А покорми…

• Завещание Как умру, похороните Вы меня на воле, На степи в краю родимом, На кургане в поле! Чтобы да…

• И долину и могилу И долину и могилу И вечерний тихий час; Всё что снилось, говорилось, Вспоминал я много раз…

• И серое небо, и сонные воды И серое небо, и сонные воды… Вдали над берегом поник Без ветра гнущийся тростник, Как пь…

• І багата я І багата я, І вродлива я, Та не маю собі пари, Безталанна я. Тяжко, тяжко в світі жить І н…

• І небо невмите, і заспані хвилі І небо невмите, і заспані хвилі; І понад берегом геть-геть Неначе п’яний очерет Без вітру …

• І широкую долину І широкую долину, І високую могилу, І вечернюю годину, І що снилось-говорилось, Не забуду …

• Минають дні, минають ночі Минають дні, минають ночі, Минає літо. Шелестить Пожовкле листя, гаснуть очі, Заснули думи…

• Молитесь, братие, молитесь Молитесь, братие, молитесь Вокруг святого Чигрина! Как нерушимая стена, Восстав из гроба, …

• Не вернувся із походу Не вернувся із походу Гусарин-москаль. Чого ж мені його шкода, Чого його жаль? Що на йому …

• Не вернулся из походу Не вернулся из походу Молодой гусар в село: Что же я по нём горюю Что мне больно жаль его?…

• Не женись ты на богатой Не женись ты на богатой — Выгонит из хаты, Не женись и на убогой — Проживешь недолго, А же…

• Н. И. Костомарову Лучи весёлые играли В весёлых тучках золотых. Гостей безвыходных своих В тюрьме уж чаем од…

• О, Боже мой милый! Как тяжко на свете О, Боже мой милый! Как тяжко на свете, Как жизнь горемычна — а хочется жить, И хочется вид…

• Полюбилася я, одружилася Полюбилася я, Одружилася я З безталанним сиротою Така доля моя! Люде гордії, злі Розрізнил…

• Полюбила я на печаль Полюбила я На печаль свою Сиротинушку Бесталанного. Уж такая мне Доля выпала! Разлучили на…

• Полякам Ще як були ми козаками, А унії не чуть було, Отам-то весело жилось! Братались з вольними л…

• Проторила я дорожку Проторила я дорожку Через яр, Через горы, мой сердешный, На базар. Парням бублики носила. …

• Сон На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина го…

• Украйна Было время, на Украйне Пушки грохотали, Было время, запорожцы Жили-пировали. Пировали, доб…

• Утоптала стежечку Утоптала стежечку Через яр. Через гору, серденько, На базар. Продавала бублики Козакам, Вт…

• Хороша богата Хороша богата Я — да толку мало! Видно бесталанна Друга не сыскала. Тяжко, тяжко сердцу Бе…

Вірші Тараса Шевченка про Україну

Тарас Шевченко прожив 47 років: з них пробув 24 роки в кріпацтві, 10 – на засланні, а решту – під наглядом жандармів. Загалом на Батьківщині він був нечастим гостем… Але де б він не перебував – він завжди залишався сином своєї землі, пам’ятав її і сумував за нею, як за матір’ю. Саме тому Україна стала у творчості Шевченка головним образом, овіяним любов’ю і тугою. Саме такою, далекою та недоступною, постає образ України у вірші “Думи мої думи…”.

“Думи мої думи…”

Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами!
Нащо стали на папері
Сумними рядами?..
Чом вас вітер не розвіяв
В степу, як пилину?
Чом вас лихо не приспало,
Як свою дитину?…
За карії оченята,
За чорнії брови
Серце рвалося, сміялось,
Виливало мову,
Виливало, як уміло,
За темнії ночі,
За вишневий сад зелений,
За ласки дівочі…
За степи та за могили,
Що на Україні,Серце мліло, не хотіло
Співать на чужині…
Не хотілось в снігу, в лісі,
Козацьку громаду
З булавами, з бунчугами
Збирать на пораду.
Нехай душі козацькії
В Украйні витають –
Там широко, там весело
Од краю до краю…
Як та воля, що минулась,
Дніпр широкий – море,
Степ і степ, ревуть пороги,
І могили – гори, –
Там родилась, гарцювала
Козацькая воля;
Там шляхтою, татарами
Засідала поле,
Засівала трупом поле,
Поки не остило…(фрагмент)

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє

Послання “І мертвим і живим…” є одним із найвизначніших творів Шевченка. Його можна сприймати як мудрий заповіт великої людини. У посланні Великий пророк віщує жахливі братовбивчі війни, коли народ не схоче більше терпіти лицемірство, а також картає українців за байдужість до власної історії, за порожні розмови та діяльність “псевдопатріотів”.

І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає –
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!(фрагмент)

Заповіт

Жоден вірш українською мовою не здобув такого широкого визнання серед у світі, як Шевченків “Заповіт”. Твір пройнятий прагненням бачити прекрасну людину на прекрасній землі. Поет вірить у те, що Україна стане незалежною, люди прозріють, а брехню буде знищено. І ми повинні виправдати його сподівання, здолати всі труднощі на шляху нашої країни до щасливого майбутнього. Хай його “Заповіт” стане нашим дороговказом.

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори —
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Заповіт Шевченка пісня – слухайте аудіо:

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє

І смеркає, і світає,День божий минає,І знову люд потомлений,І все спочиває.Тілько я, мов окаянний,І день і ніч плачуНа розпуттях велелюдних,І ніхто не бачить,І не бачить, і не знає –Оглухли, не чують;Кайданами міняються,Правдою торгують.І Господа зневажають,Людей запрягаютьВ тяжкі ярма. Орють лихо,Лихом засівають,А що вродить? побачите,Які будуть жни́ва!Схаменіться, недолюди,Діти юродиві!Подивіться на рай тихий,На свою країну,Полюбіте щирим серцемВелику руїну,Розкуйтеся, братайтеся,У чужому краюНе шукайте, не питайтеТого, що немаєІ на небі, а не тількоНа чужому полі.В своїй хаті своя й правда,І сила, і воля.Нема на світі України,Немає другого Дніпра,А ви претеся на чужинуШукати доброго добра,Добра святого. Волі! волі!Братерства братнього! Найшли,Несли, несли з чужого поляІ в Україну принеслиВеликих слов велику силу,Та й більш нічого. Кричите,Що Бог создав вас не на те,Щоб ви неправді поклонились!..І хилитесь, як і хилились!І знову шкуру деретеЗ братів незрящих, гречкосіїв,І сонця-правди дозріватьВ німецькі землі, не чужії,Претеся знову!.. Якби взятьІ всю мізерію з собою,Дідами крадене добро,Тойді оставсь би сиротоюЗ святими горами Дніпро!(фрагмент)